ЗАПОВІДІ БАТЬКІВСТВА

Одвічне питання турбує не одне покоління батьків: як виховувати дитину? Що робити, аби вона виросла доброю людиною, розкрившись усіма своїми здібностями, аби змогла віддати людям те, з чим прийшла у світ?

Чимало вчених у різний час обгрунтували своє бачення батьківської педагогіки. Світова психолого-педагогічна думка виробила ряд цінних настанов, які з урахуванням сучасного практичного досвіду лягли в освіту прийнятих у Міжнародний рік дитини десяти правил поведінки батьків, своєрідного кодексу любові, що його мають дотримуватися ті, кому Богом призначено плекати найдорожчий скарб – їхніх дітей.

1. Люби свою дитину!

Радій її присутності біля тебе, приймай її такою, якою вона є, бо то твій паросток, твоє творіння. Не ображай і не принижуй її, не розхитуй її віри в себе, не завдавай болю

2. Оберігай своє дитя!

Захищай дитину від фізичних та душевних небезпек, навіть, якщо доведеться жертвувати власними інтересами й ризикувати своїм життям. Не зважай ні на що, коли йдеться про твоє дитя, про твою дитину квітку, яку можуть знівечити.

3. Будь добрим прикладом для своєї дитини!

Прищеплюй до духовних вартостей свого народу і сам живи, дотримуючись його традицій. Стався до дитини з великою відповідальністю, їй потрібне таке домашнє вогнище, де сім'я дружна, де шанують і люблять людей похилого віку, де підтримують тісні та щирі зв'язки з усім родом та друзями. Вона має жити у такій родині, де панує чесність, справедливість, скромність, гармонія у всьому.

4. Грай зі своєю дитиною!

Віддай дитині стільки часу, скільки необхідно для її розвитку. Менше зважай на свої власні інтереси, бо інтереси дитини – водночас і твої. Багато розмовляй з нею, не відвертайся, коли вона щось говорить: може саме в ту мить дитина звіряється тобі найбільшими таємницями свого життя. Грай з нею так, як їй подобається, приймай серйозно її гру, світ її уяви.

5. Працюй зі своєю дитиною!

Допомагай дитині, коли вона намагається взяти участь у якійсь справі. Коли підросте, потроху залучуй до праці з людьми і для людей. На дозвіллі, під час канікул, не бідкайся, що вона втомиться від роботи, бо для неї праця з дорослими – то погляд у майбутнє.

6. Дозволь дитині набувати життєвого досвіду, нехай навіть не безболісного, але самостійного!

Дитина визнає лише такі враження, які пережила самостійно, а твій власний життєвий досвід (хоч як тобі прикро) часто-густо не важить для неї нічого. Тож дай їй змогу самій "збирати свою скриню", навіть якщо тут існує певний ризик. Надмірна опіка й тепличні умови життя можуть викликати соціального інваліда.

7. Покажи дитині можливості і межі людської волі!

Розкрий перед дитиною чудові можливості розвитку й самоутвердження людської особистості відповідно до її особливостей та обдарованості. Водночас показуй на прикладах, що кожен має визнавати норми співжиття і дотримуватися їх у родині, в колективі, у суспільстві.

8. Привчай дитину бути слухняною!

Стеж за поведінкою дитини і спрямовуй її так, щоб учинене нею не завдавало шкоди ані її самій, ані будь-кому. Не обминай моментів, коли вона не гарно поводиться у твоїй присутності, зауваж і поясни, чому треба чинити саме так, а не інакше, для неї це буде наукою. Винагороджуй за додержання установлених правил, однак у разі нагальної потреби наполягай на шануванні їх за допомогою розумного покарання.

9. Чекай від дитини лише таких думок та оцінок, на які вона здатна на даному етапі свого розвитку і які може підказати її власний досвід!

Мине багато часу, доки дитина навчиться орієнтуватись у складному світі, що оточує її. Допомагай її, скільки зможеш, і вимагай від неї власної думки чи самостійного висновку тільки з урахуванням реалій її вікового розвитку і вже набутого досвіду.

10. Давай дитині змогу набувати такі враження, які полишатимуть вартісні спогади!

Дитина, як і дорослий, "живиться" різними враженнями, які знайомлять її з довкіллям і життям інших людей. Дбай про те, щоб вона бачила, чула, відчувала, якомога більше цікавого для себе, щоб збагачувалася корисними знаннями і добрими почуттями.

   

                              

Принципи і стратегія

сучасного сімейного виховання

(За кн.: Алексссико Т. Ф. Педагогічні проблеми молодої сім'ї: Навч. посібник. - К.: ІЗМН, 1997. - 116 с. - С. 15-21.)

Як свідчать численні опитування, сучасні молоді батьки не мають єдиної стратегії виховання дітей у сім'ї. Одна з причин полягає в тому, що, особливо в останнє десятиліття, змінились як самі умови життя, гак і цінності та пріоритети сімейного виховання.

Втрата традиційних орієнтирів та ідеалів старших поколінь, певна невизначеність значної частини молоді в особистій стратегії поведінки та загальна розгубленість в умовах перебудови суспільства па перший план по­ставили проблеми виживання та існування. Проте в останні роки більш чіткого оформлення набуває тенденція до вироблення такої стратегії.

Орієнтація суспільства на розвиток ринкових відносин у сфері виробництва, комп'ютеризацію засобів виробництва та більшу відкритість для інтеграції в нашу культуру інших культур на перше місце висувають бажання батьків бачити свою дитину в подальшому комерсантом або програмістом, і відповідно до цих прагнень батьки стурбовані тим, щоб виховувати в дітей прагматичність, раціональність, волю до успіху. Своєю поведінкою в суспільстві вони подають дітям приклади агресивності і вважають її в сучасних умовах життя надзвичайно важливою якістю. («Таке життя: якщо ти не встигнеш щось ухопити, це зроблять інші»). У той же час такі особпетісні якості, як доброта, вміння співчувати і допомагати іншим в ієрархії сучасної системи батьківських цінностей виховання дитини займають значно нижчі місця.

Характерною особливістю сучасного сімейного виховання є також суттєве обмеження можливостей соціального оточення дитини: молоді батьки намагаються усунути вплив на дитину бабусь та дідусів: спілкування з ровесниками обмежене в основному часом перебування в дошкільному закладі; спілкування з іншими людьми (сусідами, малознайомими або незнайо­мими) вважають небажаним. Діти рідко відвідують театри, виставки, разом з батьками ходять на прогулянки та екскурсії. Таким чином, спосіб засвоєння світу для дитини перетворюється із безпосереднього в опосередкований.

Сучасні молоді батьки прагнуть до того, щоб їхня дитина якомога рані­ше почала займатися музикою або танцями, вивчати іноземні мови та гратися на комп'ютері. В останні десятиліття, особливо у 80-90-і роки, виник синдром "зрощування дітей у заданих умовах". Зміст дитячого життя планується тільки батьками: вони самі вирішують, що дитині цікаво, а що ні, чим вона повинна займатись і чого навчатися. З боку дорослих повсякчас відбувається тиск, суть якого виявляється або у вимогах обов'язкового успіху, або в чеканні на нього.

Дорослі не сприймають такі природні характеристики дитячої поведінки, як єдність зовнішнього і внутрішнього світу, існування дошкільника в особистій дійсності, необхідність невідкладної реалізації його власних ідей і потреб, його особисті уявлення про цінності і почуття. Така позиція батьків породжує численні педагогічні проблеми.

Американський учений Н. Постман у своїй надзвичайно популярній книзі "Зникнення дитинства" (1987) стверджує, що дорослі стосовно дітей діють як колонізатори. Своїм зневажанням або дестабілізацією, руйнацією світу гри дитини, внутрішньої логіки і цілісного способу засвоєння навколишнього середовища вони руйнують дитинство. Комерція, ідеологія і бездумність - такі детермінанти поведінки дорослих.

Дитинство, на думку Н. Постмана, цс не стільки біологічна, скільки культурна фаза розвитку людської індивідуальності. Саме на цьому ще в 70-і роки XX ст. акцентував увагу психолог О. Запорожець, який наголошував, що дитинство дає дитині можливість ще до досягнення зрілості залучатися до скарбниць духовної і матеріальної культури, яка створена суспільством, надбати специфічні для людини здібності і моральні якості особистості, і, піднявшись таким чином "на плечі" попередніх поколінь, рухатися далі в своєму розвиткові.

Сучасні діти мають власну субкультуру в сфері вільного часу, одягу, їжі. У той же час у результаті економічних і демографічних факторів, що виявились у мінімумі вільного місця для гри иа вулицях, відриві від природи, інтенсифікації вуличного руху, зайнятості батьків, їх розлучень та інших проявах, діти втратили стабільність емоційного базису.

Таким чином, життєва біографія сучасних дітей значною мірою відірвана від дорослих, розподілена в часі і обмежена в просторі. "Інсценоване" дитинство, як структуроваиа заданість дорослими життя дітей, обмежує їх можливості на самовизначення і саморегуляцію.

Надзвичайно актуальною для сучасних дітей є проблема природовідповідності виховання. Батьки повинні бути зорієнтовані на реальність, сприймати свою дитину такою, як вона є, і допомагати їй рости і розвиватися, створюючи необхідні для цього умови, серед яких особливе місце займає загальний позитивний фон сім'ї та індивідуальних контактів.

У зв'язку з цим постає питання: чому батьки не в змозі вирішити всі конфлікти з дітьми за допомогою спокійних бесід, роз'яснень і лагідної посмішки? Спеціалісти з тій тань дитячої психології (Д. Добсон та ін.) знаходять відповідь на поставлене запитання в системі цінностей дитини, де значне місце відводиться силі і рішучості у поєднанні з любов'ю. Саме цим, на їхню думку, можна пояснити популярність у дитячому фольклорі міфічних суперменів, чудо-капітанів, ніндзя-черепашок та інших героїв, яких породила індустрія розваг. Ось чому від дітей нерідко можна почути фразу типу: "А мій батько поб'є твого батька!" або "Мій батько як дасть тобі!"...

Особливо в періоди "вікових криз" - три-шестирічному віці, якщо не упереджувати поведінку дитини і не виявляти тактовності у спілкуванні з нею, можна спровокувати з її боку підвищену схильність до непокори, до вияву своєї волі. Пробудження усвідомлення значущості свого "Я"для оточуючого світу та особливості природного темпераменту часто стають причиною численних непорозумінь між батьками і дітьми і в деяких життєвих ситуаціях можуть трактуватись як виклик з боку дитини авторитетові батьків. Тут, на думку Д. Добсона, присутній важливий парадокс дитячої свідомості: діти хочуть підкорятися своїм батькам, але їм необхідно, щоб батьки заслужили це право: командувати ними. Воно досягається щоденною атмосферою любові і вимогливості, а також дотриманням непорушності певних меж, які гарантують захищеність дитини і силу батьківського авторитету та прав кожного з них.

Процес виховання не може бути стихійним. Чітке усвідомлення батьками того, що вони хочуть і чого не хочуть допоможе сформулювати їм свою позицію як вихователів і намітити стратегію виховання.

Ось її головні принципи:

-        Дитина повинна знати, чого хочуть від неї батьки, що в її поведінці їх задовольняє, а що ні. Претензії батьків слід аргументувати цими вимогами.

-        Не можна карати дитину за те, чого вона не знала. Відповідальність дітей за вчинки має базуватися на їх розумінні скоєного.

-        Перш ніж чогось вимагати від дитини, треба впевнитися, що вона на це здатна.

-        Не можна карати дитину за поведінку, в якій немає злісної непокори. Треба відрізняти дитячу безпорадність і злісну непокору. (Безпорадність ба­зується на забудькуватості, виникає в результаті помилок і випадковостей. Злісна непокора є обдуманим актом, відмовою визнавати батьківську владу. Виявляється тільки тоді, коли дитина знає, чого хочуть від неї батьки, і робить дещо протилежне.)

-        Щоразу після владнання конфлікту дитину необхідно пригорнути і приголубити, показати їй свою любов.

-        У стосунках з дітьми потрібно керуватися любов'ю.

-        Не принижувати гідність дитини фізичними покараннями. Вони порушують її права як члена сім'ї і суспільства і свідчать про безсилля батьків як вихователів.

Дотримання цих принципів сімейного виховання дітей дошкільного віку допомагає створити атмосферу емоційної захищеності дитини, привчити її поважати інших, зрозуміти батькам емоційні і фізичні особливості різних періодів дитинства і добирати засоби виховання до індивідуальних потреб дівчаток і хлопчиків.

Відповідно до періодизації розвитку дитини в онтогенезі існує певна стратегія її виховання. Так, стратегія виховання дитини від народження до 7 місяців полягає в тому, щоб її любили, голубили, лагідно з нею розмовляли, своєчасно годували, тримали в чистоті, теплі і дотримувалися всіх необхідних санітарно-гігієнічних вимог та оберігали від різних небезпек.

Не можна бити дитину, кричати на неї, порушувати її режим, створювати навколо неї метушню, без потреби довго тримати на руках - надалі це може призвести до маніпуляцій з боку дитини.

Від 8 до 14 місяців стратегія виховання ґрунтується на переключенні уваги дитини з одного предмета на інший. Тим самим майже безконфліктно вирішуються всі проблеми взаємостосунків. Діти розуміють слова "ні", "не можна", "шкода" і сприймають батьківські вимоги. Чутливі на грубість, окрики, вони потребують ніжності й обережності у спілкуванні.

Від 15 місяців до 2 років - початок першої "вікової кризи". Особливістю поведінки дитини цього віку є підвищена мобільність, тобто непосидючість та прояви негативізму - заперечення того, що їй пропонують.

Надзвичайно важливо, щоб саме у цьому віці у вихованні дитини були активними батьки (чоловіки) - дітки відчувають велику потребу в татках. Необхідно, щоб вони відчували вимогливість батьків до їхньої поведінки і послідовність цих вимог.

Не можна карати дитину за поведінку, яка природно випливає з її потреби пізнання і розвитку. Найкраще створити в сім'ї такі умови, які забезпечують безпеку (здоров'я), тобто закрити розетки, прибрати гострі предмети, скло, привчати до того, що не можна самому вмикати телевізор, газову чи електроплиту, лізти до пральної машини чи гарячих предметів тощо. Забороняючи, необхідно пояснювати чому.

Від 2 до 3 років зростає мобільність дитини, цікавість і її намагання все відчути на дотик. У зв'язку з цим характерною для її поведінки є схильність до того, щоб ламати, розкидати, перекидати, гризти речі, забиратися в середину чогось тощо, дратувати своєю поведінкою дорослих. Тому батькам особливу увагу треба приділяти безпеці дитини і значною мірою бути терплячими до її намагань пізнати навколишній світ. Гарним помічником батькам у таких ситуаціях може бути почуття гумору і, зважаючи на вік дитини, постійне розуміння того, що саме батьки є для неї взірцем поведінки.

Особливо у цьому віці дитини є підстави говорити про "здорове" батьківство.

Формула здорового батьківства виводиться з двох основних компонентів: з любові і вимогливості, які приводять в дію цілу систему стимулів і стримувань дитячої поведінки. Зосередження тільки на любові за рахунок вимогливості може призвести до неповаги до влади батьків, їхнього авторитету і, навпаки, авторитарна, гнітюча атмосфера в сім'ї глибоко ображає і дає дитині підстави думати, що її не люблять і вона нікому не потрібна.

Головна виховна стратегія батьків у цей період життя дитини - досягти балансу між милосердям і справедливістю, між ніжністю і вимогливістю, між любов'ю і суворістю.

Одним із методів виховання може бути пропозиція дитині сісти в крісло і обдумати свою поведінку. Це привчає до внутрішнього самоконтролю і внутрішньої самодисципліни. Сам факт обмеження рухливості дитини навіть терміном у десять хвилин виявляється дуже ефективним засобом впливу на її поведінку.

У віці від 4 до 6 років у фокусі виховання мають бути не лише вчинки дитини, а й їх мотиви. Батькам необхідно постійно пояснювати своїй дитині, чому саме треба поступати так, а не інакше, допомагати їй побачити причинність різних дій і наслідків. Дитячу діяльність потрібно спрямовувати на доброчинність, турботу про інших і пізнання.

У цьому суть стратегії домашнього виховання дітей дошкільного віку. Проте перед батьками завжди стоїть дилема: як вибрати правильний напрям між альтернативами вседозволеності і стримування, щоб реалізувати свої ідеї відносно виховання дитини? Якою має бути загальна стратегія? Вона повинна виходити з гуманістичних уявлень про дитину дошкільного віку як самоцінну особистість, яка має свою волю, характер і світосприйняття. Досягнення поставленої виховної мети має спиратися на встановлення чітких правил, тобто норм поведінки, прийнятних для сім'ї і суспільства в цілому. Недопустимо приниження гідності дитини, постійне нею невдоволення, яке виявляється в гніві, сльозах, репетуванні та фізичних покараннях.

Отже, в основі виховної діяльності дорослих необхідно керуватися принципами любові і вимогливості, розумної міри відповідальності і самоконтролю для кожного віку, батьківського керування без зайвої окрику, поваги до особистості і достоїнства дитини, реальних вимог і спокійної послідовності при їх виконанні, справедливого використання арсеналу стимулів і покарань. У цьому виявляється педагогічна культура батьків.

Стратегія виховання логічно випливає з педагогічного мислення, яке базується на спеціальних знаннях і вміннях прогнозувати результати виховної діяльності. Однак, як свідчать проведені опитування, молоді батьки відчувають гостру нестачу педагогічних знань, потребують спеціальних консультацій і керівництва в питаннях сімейного виховання з боку спеціалістів-педагогів і психологів.

                                   

Загальний розвиток дошкільника

Основними показниками розумового розвитку дошкільників є розвиток мислення, уваги, пам'яті, уяви. Діти в цьому віці відкривають для себе по новому оточуючий світ. Активно розвивається пізнавальна сфера та інтелектуальна сфера психології малюка. З вашою допомогою, шановні мами і тата, вашому малюку буде легко і цікаво переходити на новий шкільний етап розвитку.

Рекомендуємо корисні посилання де зібрано кращі методики, вправи, ігри для розвитку пізнавальної та емоційної сфери дітей.

https://dytpsyholog.com/2015/03/08/розвиваємось